"Подорож містом Добра" Презентація

Зразки:

1.  Визначення поняття «Девіантна поведінка»

Досить часто в педагогічній практиці та в психологічній роботі психологів закладів освіти виникає проблема девіантної поведінки. І хоча ця проблема не нова, способи її подолання різноманітні та мають тривалу історію, все ж універсального рецепту немає. Адже, як кожна життєва складність, чи навіть трагедія, – унікальна, так і підхід до людини, яка переживає цей стан – повинен бути індивідуальним. Що ж в такому випадку можуть робити педагоги і психологічна служба закладу освіти для розв’язання цієї проблеми?

Щоб детальніше розглянути це питання, спробуємо для початку сформулювати основні поняття та відповісти на питання як виникає таке явище.

Девіантною називають таку поведінку, що відхиляється від норми поведінкових проявів особистості в тому чи іншому віковому періоді. Однак, говорити про наявність саме девіантної поведінки (а не про наслідування дорослих, несформованість навчальних навичок, педагогічну запущеність тощо) можна тоді, коли ми маємо справу зі сформованою особистістю або з особистістю яка знаходиться в процесі свого становлення. Таким чином, говорити про девіантну поведінку можливо з настанням підліткового віку (кризи формування ідентичності).

Девіантна поведінка – це система вчинків особи або групи, які суперечать прийнятим у суспільстві правовим і моральним нормам. Основними формами девіантної поведінки вважають: адиктивну поведінку (вживання наркотичних речовин, алкоголю, інші залежності), делінквентність (протиправна поведінка), надмірну агресивність. До особливої форми девіантної поведінки відносять суїцидальну поведінку, яку слід розглядати як акт відчаю через втрату можливості керувати своїм життям, прагнення привернути увагу до своїх страждань.

Підліткові девіації завжди мають певну причину виникнення і визначаються високою особистісною включеністю, заниженою критикою до скоєного проступку та можливістю рецидиву. При цьому, найчастіше скоєний проступок самим підлітком оцінюється як вираз самостійності, кроком до самоствердження. 

В залежності від способів взаємодії з реальністю та порушенням тих чи інших норм суспільства, прояви девіантної поведінки поділяються на такі види:

1. Делінквентний вид девіантної поведінки – сукупність протиправних вчинків та злочинів, які не відповідають формально зафіксованим соціальним та юридичним нормам.
2. Адиктивний вид девіантної поведінки – поведінка, що зумовлюється залежністю від різних хибних пристрастей.
3. Патохарактерологічний вид девіантної поведінки – поведінка, що зумовлюється патологічними змінами характеру, що сформувалися в процесі виховання.
4. Психопатологічний вид девіантної поведінки - ґрунтується на психопатологічних симптомах та синдромах – це прояви тих чи інших психічних порушень та захворювань.
5. Суперціннісний – це виявлення обдарованості, таланту, геніальності в якійсь сфері діяльності, які виходять за рамки звичайного, нормального сприйняття.

Важливо розрізняти поняття «учні з проявами девіантної поведінки» та «учні групи ризику». До «групи ризику» входять діти з асоціальними проявами в поведінці та труднощами в навчанні, починаючи з грубості стосовно дорослих та недисциплінованості на уроках і закінчуючи крадіжками, пропусками уроків, уживанням спиртного або наркотиків.

Проблемна ситуація в практиці роботи педагога найбільш чітко визначається через поняття «ризик» і «група ризику».

Ризик – ситуативна характеристика проблемної діяльності, імовірність розвитку ситуації, що означає невизначеність її наслідків, за якої можливі альтернативні варіанти помилки або успіху. На основі поняття ризику і виникає поняття групи ризику.

Група ризику – це категорія дітей, чий соціальний стан за тими або іншими ознаками не має стабільності, які практично не можуть поодинці перебороти труднощі, що виникли в їхньому житті. Все це в результаті може призвести до втрати ними соціальної значущості, духовності, морального образу і привести до стійких відхилень – девіацій.

До групи ризику відносять зокрема такі категорії дітей, як: діти-сироти, діти з девіантною поведінкою, діти з вадами фізичного та психічного розвитку; діти, які зазнали насильства, обдаровані діти, які відчувають труднощі в спілкуванні, які мають певні проблеми в навчальній діяльності тощо. 

Серед усіх представників „груп ризику” найбільш проблемними є діти, схильні до різних форм девіантної поведінки. 

Аналіз результатів сучасних психолого-педагогічних досліджень (Беззубова Є.В., Белічева С.А., Іванова А.Я., Хумаріна Г.Д., Кочетов А.І., Санніков Г.В. та ін.) дозволяє визначити характеристики дітей групи ризику: розлади пізнавальної сфери; відхилення поведінки, що виявляються в реакціях імітації або наслідування негативних прикладів; акцентуації характеру; утруднення в спілкуванні, порушення в сфері відносин.

Часто педагогічно занедбані діти переходять також в «групу ризику». Для них характерні серйозні прояви дезадаптації: бродяжництво, наркоманія, алкоголізм, правопорушення, аморальна поведінка. Така поведінка спричинена незадоволенням та спотворенням базових потреб (у безпеці, любові, визнанні досягнень), зіпсованими відношеннями з оточуючими та асоціальними мотивами поведінки.

1.  Ознаки девіантної поведінки

До ознак девіантної поведінки, можна віднести наступні поведінкові прояви та психологічні особливості особистості:

• порушення взаємин з однолітками;
• конфліктні стосунки з педагогами;
• порушення норм і правил, встановлених в навчальному закладі;
• неуспішність в навчанні;
• надмірно виражені акцентуації характеру;
• високий рівень особистісної тривожності;
• відсутність професійного інтересу;
• недостатність навичок саморегуляції;
• незайнятість корисними видами діяльності, відсутність позитивних хобі;
• несприятлива сімейна ситуація (конфлікти в сім’ї, низький матеріальний рівень або, навпаки, занадто «легке» ставлення до грошей, сімейний спосіб життя);
• несформованість зовнішньої культури поведінки (неохайність, грубість, ворожість, схильність до брехливості);
• нездатність критично оцінювати свої вчинки та вчинки оточуючих (друзів, однокласників) у співвідношенні з нормами моралі та права.

Дані ознаки можуть відігравати роль орієнтиру або критеріїв у здійснені диференціації підлітків, схильних до девіантної поведінки. 

Для того, щоб визначити наявність тієї чи іншої ознаки девіантної поведінки та причини виникнення таких поведінкових і особистісних особливостей, необхідно провести психологічне дослідження.

1.  Фактори та передумови формування девіантної поведінки

Об’єктивні (особливості соціальної ситуації учня):

• Несприятливий психологічний клімат в сім’ї (особистість дитини формується через наслідування способів поведінки батьків; через закріплення негативних поведінкових реакцій, які спостерігаються дитиною; через неусвідомлене підкріплення оточуючими людьми психопатичних реакцій підлітка (спалахи агресії, що спричиняються втратою контролю над власною поведінкою, коли людиною оволодівають негативні емоції). Дисгармонійними сім’ями вважаються сім'ї, в яких:
• відсутній один з батьків;
• відсутня взаємність в емоційних контактах;
• між її членами відбуваються зіткнення, що супроводжуються негативними емоційними реакціями та станами;
• наявні конфліктні ситуації, де подружжя займає непримиренні позиції по відношенню один до одного, але продовжують жити разом;
• один з батьків зберігає контакти з сім’єю, але живе окремо від неї;
• наявні розбіжності та довготривалі протистояння між подружжям.

Такі сім’ї самі по собі не формують девіантних підлітків, але створюють неблагополучний фон, який може сприяти виникненню різних девіацій.

• Несприятливий психологічний мікроклімат в учнівському колективі:
• порушення взаємин учня з класом чи ізоляція його в колективі – це спонукає дитину шукати іншої спільноти (неформальні угрупування) однолітків, чи старших за віком осіб, в якій зникало би емоційне напруження, знову би з’явилась можливість самоствердитись та самореалізуватись як особистість. В результаті неформальні угрупування можуть виступати ланкою в ланцюгу неблагополуччя, яка є наступною після несприятливої сімейної ситуації та шкільної дезадаптації;
• невстигання в навчальній діяльності – передусім, це можуть бути діти зі зниженим інтелектуальним розвитком (а також розумово відсталі діти). В таких учнів спостерігається низький рівень пізнавальних потреб, а також певне відставання у формуванні емоційно-вольової сфери (тобто вони вчаться погано тому, що не хочуть учитись, а не хочуть учитись тому, що їм не цікаво). Коли такого учня примушують учитися – це породжує у нього протестні реакції, викликає конфлікт зі школою і прискорює входження до девіантних угрупувань;
• вороже ставлення педагога до учня – складність взаємодії між вчителем і учнем виявляється в тому, що їх цілі споконвічно розходяться: учитель – навчає, учень – навчається, тобто сприймає, слухає, запам’ятовує. Через це стосунки між педагогом та школярем завжди вертикальні, а потребою учнів, особливо підліткового та юнацького віку, є взаємини на рівних, бажання, щоб їх сприймали і ставилися до них як до дорослих. З цього випливає загострене відчуття власної гідності підлітків, тому будь-які дрібниці: навіть невеликі зауваження з боку педагога, а тим більше нетактовність, ставлення до них як до маленьких можуть боляче поранити самолюбство підлітка. Звідси й виникає багато конфліктних ситуацій, різних форм протесту з боку учнів (неслухняність, упертість, негативізм, опір виховному впливу). Тому педагог повинен вчасно визначати і попереджати ситуації, які провокують дезадаптативну поведінку підлітків і, безумовно, не створювати їх самому.

Суб’єктивні (індивідуальні психологічні особливості особистості учня):

• порушення адаптаційного потенціалу: несформованість комунікативних навичок; неприйняття моральних норм і правил, прийнятих в суспільстві, дефектність ціннісної системи; невміння регулювати власну поведінку. Такі порушення можуть виявлятися в наступних поведінкових проявах: залежність від чужої думки, від ситуації, нездатність активно впливати на неї, схильність до уникання складних ситуацій, слабкість реакції на критику, невираженість власних вольових установок, слабкість самоконтролю та саморегуляції. В поведінці учнів, як правило, проявляється імпульсивність, дратівливість, агресивність, конфліктність. Це утруднює їх спілкування з навколишніми та створює значні складності у їх вихованні;

-    несформованість самооцінки (занижена чи завищена самооцінка), підвищена тривожність: шкільна тривожність (пов’язана з учбовою діяльністю), міжособистісна тривожність (що виявляється у стосунках з однолітками та значущими дорослими) та самооціночна тривожність (пов’язана з уявленнями про самого себе);

-    нервово-психічна нестійкість – виникнення в учнів межових нервово-психічних розладів в безпосередньо пов’язаних зі школою ситуаціях, які спричиняються переживаннями підлітків у зв’язку з неспроможністю упоратися з навчальним навантаженням (часто причиною невротичних розладів служить ярлик невстигаючого), ворожим ставленням педагога, зміною шкільного колективу, неприйняттям в учнівському колективі;

• акцентуації характеру – особливий розвиток деякої властивості або ознаки на фоні інших, її підкреслення. В психології – дещо перебільшений (але в рамках психологічної норми) розвиток деяких психологічних рис або особливостей людини. Відомий психіатр А.Є.Лічко стверджував, що «спираючись на знання типу акцентуації підлітка, можна з великою вірогідністю прогнозувати поведінку в певних ситуаціях, а саме ті психогенні фактори, які можуть спричинити саморуйнівну поведінку, а також ті форми, які вона може прийняти».

Окрім цього, атмосфера, яка панує в педагогічному колективі, суттєво впливає на поведінку дітей. Конфліктні відносини, нетерпимість, недоброзичливість педагогів у взаємовідносинах один з одним у переважній більшості випадків негативно позначається на поведінці учнів. 

Важливо також пам’ятати про неприпустимість розмежування учнів на «хороших» і «поганих» за результатами оцінок. В таких випадках слабші учні отримують менше позитивних емоцій в школі. Вони не задоволені своїми успіхами в навчанні, статусом в класному колективі і часто намагаються знайти визнання за межами школи, потрапляючи в молодіжні вуличні групи, в складі яких нерідко здійснюють правопорушення. Тому необхідно зміцнювати контакти цих учнів зі школою, залучати їх до таких видів діяльності, де вони могли б позитивно проявити себе і отримати схвалення. Слід давати їм досить відповідальні доручення, але обов’язково такі, які вони зможуть виконати. Що стосується навчання, то не обов’язково оцінювати тільки кінцевий результат, доцільно заохочувати слабих учнів навіть за незначні досягнення в начальній діяльності. 

Основний результат усіх вищезгаданих тверджень полягає у виокремленні деяких важливих принципів модифікації поведінки, а саме: 

• для того, щоб досягти позитивних проявів поведінки учнів, схильних до девіацій, необхідно здійснювати чіткі, продумані, структуровані педагогічні дії; закріпленню позитивних способів поведінки сприяє схвалення, заохочення; відсутність реакції на вчинки може зумовити зниження активної діяльності (як негативної, так і позитивної); 
• для того, щоб схвалення діяльності учня було дійсно ефективним, воно повинно слідувати безпосередньо після вчинку тощо. 

Позитивно впливає на поведінку учнів залучення школою батьків до шкільних справ, активізація їх ролі в отриманні дитиною освіти. Виправдовує себе досвід запрошення батьків у школу для участі в різних заходах, організація їх виступів перед дітьми з інформацією про їх професії, екскурсії дітей на виробництво, де працюють батьки тощо.

Отже, освітні заклади, які можуть допомогти учням здобути певні досягнення, незважаючи на їх здібності, намагаються інтегрувати їх в шкільне середовище, зменшують таким чином рівень девіантності. Школи, які виокремлюють вихованців відповідно до академічної здатності і зосереджуються на успіхові в навчанні за рахунок соціальних навичок, категоризують вихованців, намагаються перекласти відповідальність за них на інші інституції, мають високий рівень правопорушень серед учнів. Школи, які постійно виключають найбільш важких учнів, або ігнорують тих, хто регулярно не відвідує занять, можуть самі сприяти підвищенню рівня девіантності серед учнівської молоді. І, навпаки, школи, які намагаються максимально підвищити освітній прогрес тих учнів, які перебувають в групі ризику, мають менше проблем з девіантними проявами. Крім створення позитивної атмосфери, професійного управління, доброзичливого і співчутливого ставлення до кожного учня, вони також акцентують увагу на запобіганні прогулів, стимулюють батьківський інтерес до шкільних справ, роблять школу суспільним ресурсом, підтримують прогресивні освітні ініціативи, розширюють програму навчання, уникають залякування учнів. 

Серед усіх соціальних інститутів, які забезпечують формування особистості, одним з найважливіших є, безперечно, школа. Проте виховна робота вчителів не дає бажаного ефекту, якщо учні тривалий час не відвідують заняття в школі. Не слід розглядати прогули самі по собі як прояв девіантної поведінки та суспільно небезпечне явище. Але якщо не звертати увагу на пропуски занять, не з’ясовувати їх причини, не намагатися запобігти їм, можна в кінцевому результаті отримати дезадаптовану особистість, девіанта, правопорушника. 

На нашу думку, таке серйозне ставлення до пропусків учнями занять варте поглибленого вивчення, оскільки ця проблема є досить актуальною. До прикладу, досвід роботи в системі освіти Британії показує, що ефективним є індивідуальний підхід. Спеціалісти намагаються виявити причини такої ситуації і діяти відповідно у кожному конкретному випадку. Наприклад, дитина не бажає йти в школу тільки в якісь певні дні, залежно від розкладу уроків, оскільки вона не любить якийсь навчальний предмет, або у неї не склалися стосунки з учителем.

Часто виявляється, що занадто турботливі батьки, жаліючи дитину, самі дозволяють їй іноді не йти на заняття (погана погода, дитина скаржиться на самопочуття, не підготувалася до контрольної тощо). В окремих випадках дитина не бажає відвідувати школу внаслідок наявних у неї відхилень (депресії, підвищеної тривожності, різних фобій). Тоді діти потребують не тільки психологічних і соціально-педагогічних впливів, але й медичних. 

Отже, часті пропуски учнем занять в школі повинні стати об’єктом пильної уваги педагогів, соціальних працівників, які детально вивчають кожен конкретний випадок. Перш за все виясняється, чим займається учень, відсутній на заняттях у школі. Якщо він не перебуває в цей час дома, а гуляє десь з товаришами, відвідує кінотеатри, ігротеки тощо, то має місце ситуація «прогулювання занять». Причому дуже часто виявляється, що саме під час таких прогулів учень здійснює правопорушення (самостійно або ж в компанії друзів). Зазвичай батьки нічого про це не знають. Якщо ж батькам відомо, що їх син чи дочка пропускають заняття в школі, то спеціалісти повинні вияснити вияснити, чи батьки з певних причин самі дозволяють дитині не відвідувати заняття, чи дитина відмовляється йти в школу. 

Але ще частіше дитина просто не бажає відвідувати школу, незважаючи на вмовляння батьків. У таких випадках, очевидно, мають місце певні емоційні розлади, які виникли з різних причин. Інша причина – погані стосунки з однокласниками: дитину можуть зневажати, ображати, і вона намагається якомога рідше з’являтися в школі. Можливо, причина криється в домашній обстановці (батьки часто сваряться, після сварки один з них забирає речі і на тривалий час йде з сім’ї; у дитини вдома собака, а батьки погрожують викинути її; нещодавно менший братик упав і сильно побився тощо). У подібних ситуаціях дитина боїться залишити дім, щоб за її відсутності там нічого поганого не трапилося. Дитина може бути також надмірно прив’язана до батьків, особливо до матері, і розлучатися з нею на цілий день їй дуже важко.

1. Зміст та види психолого-педагогічної роботи

з учнями, схильними до девіантної поведінки

Основними видами роботи психолога з учнями, схильними до девіантної поведінки є просвітницька, діагностична, консультативна та корекційна робота. Корекція поведінки  лише з боку психолога з такими учнями є недостатньою для отримання очікуваних результатів через можливий негативний вплив найближчого оточення (сім’ї, однолітків). Тому необхідно об’єднати зусилля психологічної служби закладу, педагогів та батьків. Важливим та найефективнішим напрямком психолого-педагогічної діяльності з попередження формування девіантної поведінки в учнів є превентивна робота: проведення профілактичної роботи з неблагополучними сім'ями, розроблення механізму екстреного реагування на факти прогулювання уроків та бездоглядності дітей з метою недопущення їх втягування у злочинну діяльність тощо. Для попередження та корекції девіацій педагогам необхідно використовувати наступні прийоми:

Прийоми, що сприяють формуванню у підлітка соціально-схвалюваної поведінки:

• Переконання та особистий приклад. Переконання - це і роз'яснення, і доказ необхідності або недопустимості визначеної поведінки, вчинку. Особистий приклад - повновагий аргумент правоти дорослої людини.
• Моральна підтримка та зміцнення віри підлітка в свої сили і можливості.
• Залучення до цікавої діяльності.
• Пробудження гуманних відчуттів.

Прийоми, засновані на розумінні динаміки формування відчуттів і інтересів підлітка:

• Опосередкування. Дорослий досягає бажаних змін у поведінці дитини не прямою вказівкою, як слід поступати, а за допомогою якого-небудь проміжного компонента.
• "Фланговий підхід". Дорослий, виявивши якийсь проступок підлітка, не засуджує його, а душевно зачіпає такі відчуття дитини, які спонукали його до прояву своїх кращих рис. Бесіда не зосереджується на досконалому порушенні дитини, але впливає на його осмислення здійсненого. У цьому принцип "флангового підходу".
• Активізація відчуттів дитини полягає у пошуку дорослими умов, які здатні зачепити та активізувати глибоко приховані благородні прагнення підлітка.

Прямі і непрямі гальмівні прийоми:

• Констатація вчинку. Прямий вислів, сконцентрований на засуджені даного вчинку або непрямий вислів (дії), що вказують підліткові на те, що його вчинок для дорослого не таємниця.
• Незвичайний дарунок, без слів докору що вручається підліткові, як натяк на невиконану, згідно попередньої домовленості, роботу.
• Засудження, як відкрите негативне відношення дорослого до порушення яких-небудь норм поведінки.
• Покарання може бути результативним лише тоді, коли небажана поведінка ще не перетворилася на звичку і є для дитини несподіванкою.
• Наказ, як прийом, буде мати позитивний ефект лише при правильному виборі дорослим інтонації та сформульований з повагою до учня.
• Попередження. 
• Обурення недопустимістю вчинку.

Якнайтоншим інструментом впливу на формування особистості дитини є слово дорослого. У жодному випадку не можна в процесі спілкування з дитиною, підлітком переходити на крик, який є ознакою педагогічного неуцтва. Він однозначно сприймається дитиною як несправедливість.

Опора на кращі якості особистості підлітка, щирий інтерес до його розвитку, віра в його сили і можливості обов'язково приведуть до позитивного результату. Важливо пам'ятати: який би вчинок не зробив підліток, в першу чергу він потребує співчуття, яке не пошкодить йому, але розтопить лід відчуження і недовір'я, будучи першим кроком дорослих до розуміння, прийняття і своєчасної допомоги.

Рекомендації вчителям, щодо підтримки дисципліни в класі

     Дисципліна – це умова, засоби й результат виховання, вона потребує зустрічних зусиль. Головною умовою дисциплінованої поведінки учнів є доброзичливі відносини між учителями і дітьми.

     Необхідно враховувати що дисципліну в класі обумовлюють раніше нагромаджений досвід поведінки учнів, організованість класу, ставлення до навчання, предмета, вчителя, дотримання єдиних вимог до учня всіма вчителями, які працюють у класі, загального порядку умов і традицій даної школи.

При роботі в класі і для підтримання дисципліни необхідно враховувати наступні правила:

1. Поводьтеся так, щоб учні відчували, що ви керуєте навчальним процесом, при цьому стимулюйте їхню активність.
2. Не відволікайтеся на незначні порушення, моралізування.
3. Дотримуйтеся доброзичливого, мажорного тону, будьте уважні до кожного учня. Надавайте необхідну підтримку, відзначайте успіхи, створюйте життєрадісний оптимістичний настрій у класі.
4. Стежте за правильністю постави, проводьте фізкультхвилинки; не допускайте перевтоми учнів.
5. Надавайте учням можливість частіше працювати у групах – це може бути стимулом до зайнятості кожного, хорошого настрою і поведінки.
6. Створюйте умови, щоб важкі, слабкі діти мали можливість відчути себе лідерами.
7. Не принижуйте учнів, не припускайте образ, сарказму. Гнів, дратівливість, імпульсивність не сприяють зміцненню дисципліни й авторитету вчителя.
8. Будьте привітними.
9. Не виявляйте антипатій до важких учнів, сподіваючись від них поганої поведінки. Діти відчувають скептичне ставлення до них і часто поводяться згідно з вашими очікуваннями.
10. Не припускайте появи „любимчиків”, це створює зайві проблеми, ускладнює стосунки в колективі.
11. Умійте керувати емоціями, знайте ціну кожному слову, тонові. Не можна вимагати від дитини те, що під силу дорослому, будьте терплячими.
12. Не соромтеся виявляти почуття гумору. Можна посміятися і над собою, не вважайте себе досконалістю. Але не можна висміювати учнів. Дітям імпонує веселий, спритний, оптимістичний учитель.
13. Підтримуйте контакт з учнями поза уроками, на заняттях  гуртка, позакласних заходах, спільних походах.

Агресивна дитина. Психологічні поради вчителю:

• Пам’ятайте, що заборони, підвищення голосу –  неефективні способи у виправленні агресивності.
• Дайте можливість таким дітям своєчасно зняти напруження за допомогою фізкультурних хвилинок, читання вголос.
• Слідкуйте за своєю поведінкою , контролюйте свій  гнів, не надаючи йому форми погроз та звинувачень.
• Важливо, щоб дитина зрозуміла, що вона потрібна в класі, що її цінують та приймають. А для цього вам необхідно дізнатися про інтереси та здібності такого учня, перевести активність у корисне русло.
• Таким учням слід частіше надавати можливість працювати в групах, де успіх залежить від колективної роботи, вміння спілкуватися, домовлятися.
• Один із корисних способів змінити поведінку дитини – це "піймати" її на хорошому вчинку.   Кожен раз, коли дитина стримує себе і не починає бійки, просто скажіть, що вона стала сильнішою. Дитина реагує на похвалу, користуйтеся цим для того, щоб зробити добре відношення звичкою.
• Введіть штрафні санкції. Це можуть бути додаткові домашні завдання, виключення із ради класу. Головне, щоб учень знав про можливі наслідки своєї поведінки.
• Допоможуть класні години, де  піде мова про почуття, емоції та методи їх контролювання. Головне, щоб під час таких уроків було менше монологів, але ні в якому разі не акцентуйте увагу класу на проблемних дітях.

Рекомендації учасникам педагогічного процесу щодо підвищення самооцінки у “важких” підлітків

1. Намагайтеся створити добрі стосунки у спілкуванні з підлітком, бо їх відсутність – це причина виникнення тривожності у дитини.

2. Поважайте індивідуалізм підлітка, бо його зневага веде до появи самотності дитини.

3. Стверджуйте загальнолюдські цінності – це стане на допомогу під час появи у підлітка думок про самотність або втрати друга (друзів).

4. Частіше нагадуйте “важким” підліткам про їхні позитивні якості – це допоможе уникнути в їхній свідомості закріплення негативних оцінок щодо них самих та формування низької самооцінки.

5. Навчайте підлітка поважати свою гідність, розуміти свої вчинки, виховувати самоповагу, позитивне ставлення, розуміння, терплячість до оточуючих, їхніх оцінок щодо самого підлітка.

6. Сприяйте розвитку процесу самореалізації – активній праці самого підлітка щодо розвитку своєї особистості.

7. Створюйте умови щодо формування у підлітків інтересу до того, якими вони стануть у майбутньому – це могутній фактор саморозвитку “важкого” учня.

8. Допомагайте “важким” підліткам знайти свої життєві цілі – це зможе усунути багато проблем під час їхнього виховання.

Опубліковано: 20 вересня 2017

Психологічні рекомендації з налагодження взаємодії із сучасним учнем

·         Будьте уважні до потреб дитини.

·         Демонструйте модель толерантного ставлення до інших.

·         Будьте послідовними у покараннях дитини, карайте лише за конкретні вчинки.

·         Покарання не мають принижувати дитину.

·         Учіть дітей спритним формам вираження гніву.

·         Учіть дитину розпізнавати власний емоційний стан і стан оточуючих.

·         Розвивайте здатність до емпатії.

·         Розширюйте поведінковий репертуар дитини.

·         Учіть брати на себе відповідальність.

·         Намагайтесь до кожної дитини знайти необхідний підхід, який буде сприяти розкриттю в дитини того потенціалу, який у ній закладений.

·         Пам’ятайте, що немає позитивних чи негативних учнів, є бажання знайти конструктивний підхід до взаємодії.

Опубліковано: 20 вересня 2017

Рекомендації вчителям із забезпечення засобів впливу на підлітка щодо поліпшення його поведінки

1. Пошук і знаходження шляхів підвищення мотивації до навчання у слабких учнів:

– винагорода дітей за досить незначний прогрес під час навчальної діяльності, а не за досконалість в ній;

- активне заохочення в творчій діяльності, в спорті, в різних шкільних заходах тощо.

2. Виховання теплих почуттів до школи у слабких учнів:

– дозволяти дітям брати участь у найважливіших справах школи, наділивши їх певною часткою відповідальності.

3. Не присвоювати дітям ніяких ярликів, спиратися на заохочення, підтримку, а не на покарання:

– не бажано розділяти учнів (шляхом оголошень оцінок чи розподілу по групах), бо діти позбавляються необхідної мотивації;

- корисно знаходити сильні сторони слабких учнів і хвалити їх за те, що їм вдається.

4. В роботу школи включати більше елементів, що задовольняють соціальні інтереси підлітків:

- розширювати позашкільні форми діяльності підлітків;

– залучати їх до організації такої діяльності;

– прикладом, шляхом бесід виховувати у підлітків усвідомлення, прийняття шкільних цінностей та норм.

Опубліковано: 20 вересня 2017

Рекомендації педагогам щодо спілкування з дітьми, схильними до правопорушень

1. Проявляйте витримку під час спілкування з проблемними підлітками.

2. Терпляче і наполегливо пояснюйте неправильність їхніх поглядів і поведінки.

3. Намагайтесь переконувати і відкривати “важким” підліткам гідні та цікаві життєві перспективи.

4. Постійним повчанням не закріплюйте у підлітків, схильних до правопорушень, негативну оцінку своїх учинків.

5. Не перешкоджайте їхній участі у звичайних молодіжних об’єднаннях.

6. Уникайте надто наполегливо і безцеремонно втягувати таких підлітків в суспільні справи колективу учнів.

7. Сприяйте організації педагогами та батьками спільних масових заходів, що з’єднують підлітків з різною поведінкою, світосприйняттям, успішністю.

8. Втягуйте “важких” підлітків в суспільно корисні трудові справи, використовуючи притаманну їм завзятість в досягненні поставленої мети, прагнення до першості, частково усвідомлене почуття їхньої соціальної неповноцінності.

9. По можливості, з метою перевиховання підлітків, які вже зробили помилку в житті, змініть обставини та звичні їм форми поведінки, виказуйте їм довіру, схвалюйте їхні досягнення.

10. Виховуйте у таких підлітків вміння не тільки підкорятися, а й командувати, не принижуючи та не уражуючи інтереси однолітків.

Опубліковано: 20 вересня 2017

Поради щодо встановлення довіри між проблемним підлітком і класним керівником

1. Уважно вислухайте дитину, прагніть до того, щоб підліток зрозумів, що він вам не байдужий і ви готові зрозуміти і прийняти його. Не перебивайте і показуйте свого страху. Відносьтесь до нього серйозно, з повагою.

2. Запропонуйте свою підтримку і допомогу. Постарайтесь переконати, що даний стан (проблема) тимчасові і швидко пройдуть Проявіть співчуття і покажіть, що ви поділяєте і розумієте його почуття.

3. Зацікавтесь, що саме турбує підлітка.

4. Впевнено спілкуйтесь з підлітком .Саме це допоможе йому повірити у власні сили. Головне правило в роботі з дітьми – не нашкодь!

  5. Використовуйте слова, речення, які будуть сприяти встановленню контактів: розумію, звичайно, відчуваю, хочу допомогти.

6. В розмові з підлітком дайте зрозуміти йому, що він необхідний і іншим і унікальний як особистість Кожна людина незалежно від віку, хоче мати позитивну оцінку своєї діяльності.

7. Недооцінка гірша ніж переоцінка, надихайте підлітка на високу самооцінку. Вмійте слухати, довіряйте і викликати довіру в нього.

Правила роботи з агресивними дітьми

1. Бути уважним до потреб дитини.

2. Демонструвати модель неагресивної поведінки.

3. Бути послідовним у покаранні дитини, карати за конкретні вчинки.

4. Покарання не повинні принижувати дитину.

5. Навчати прийнятних способів вираження гніву.

6. Давати дитині можливість виявляти гнів безпосередньо після фрустрації.

7. Розвивати здатність до емпатії.

8. Розширювати поведінковий репертуар дитини.

9. Відпрацьовувати навички регулювання конфліктних ситуацій.

10. Учити брати відповідальність на себе.

Поради вчителям по роботі з дітьми агресивної поведінки

• 3 агресивною дитиною не можна розмовляти на підвищених тонах — таким чином ви провокуєте посилення агресивних імпульсів. Послідовне використання спокійної, плавної мови дасть дитині змогу переключитися і почати слухати вас. При цьому особливо важливо визнати право дитини позбуватися своєї енергії різними способами, після чого вона почне прислухатися, у вас з'явиться шанс допомогти їй опанувати конструктивні методи виходу агресивних імпульсів.

• Деякі діти під впливом дорослих довгий час здатні стримувати свої агресивні імпульси навіть тоді, коли інші зачіпають їхню особистість («Битися недобре! Не зважай!»). Щоправда, ніхто не вчить не чути образ на свою адресу. Наслідок — час від часу в такої витриманої дитини відбувається сильний вилив емоцій. І якщо вона вже вдарить кривдника у такому стані, то не дивно, що це може призвести до його травмування. Тому, як співають у пісні, «честь должна бьіть спасена мгновенно». Тоді буде набагато менше проблем.

• Агресивні вияви можна знімати за допомогою спеціальних вправ. Наприклад, навчити дитину зосереджувати увагу в момент імпульсу на своїх руках і навмисне стискати кулаки з максимальним напруженням. Гіпернапруження обов'язково зміниться релаксацією м'язів. І якщо агресія не минає, то принаймні стає керованою.

• Добре допомагає агресивним дітям і психофізичне тренування. Навички виконання вправи «Левітація рук» дозволяють зменшити загальний рівень агресивності й навчитися керувати собою в кризових ситуаціях.

 Правила покарання агресивних дітей та підлітків

• Покарання не повинно шкодити здоров'ю дитини — ні фізичному, ні психічному. Понад те, воно має бути корисним. Якщо є сумніви, покарати чи ні, не карайте, навіть якщо вже зрозуміли, що надто м'які, довірливі й нерішучі. Жодної «профілактики», жодних покарань про всяк випадок».

• За один раз — одне. Навіть якщо провин багато, покарання може бути суворим, але тільки одне за все відразу» а не по одному за кожну провину. Салат із покарань — страва не для дитячої душі! Не можна карати за рахунок любові. Хай там ідо трапилося, не обмежуйте дитину в схваленні й заохоченні, на які вона заслуговує.

• Термін давності. Краще не карати, ніж карати із запізненням. Покарання із запізненням навіюють дитині минуле, не дають стати іншою.

• Покараний — пробачений. Інцидент вичерпано. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!

• Без приниження. Хай там що сталося, хай там якою є провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перемога нашої сили над її слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що ми несправедливі, покарання подіє тільки у зворотний бік.

• Дитина має боятися не покарання, не гніву, а нашого засмучення. Слід розуміти, що, не будучи досконалою, вона не може не засмучувати тих, хто її любить.

 Прийоми, які можна використовувати під час роботи з агресивними дітьми

1. Якщо агресія є усвідомленим, контрольованим актом з боку дитини, то для дорослого важливо не піддатися на таку маніпуляцію. При цьому доречно досить різко присікати агресивні дії або (якщо це не завдасть серйозної шкоди самій дитині та оточенню) ігнорувати їх.

2. Якщо агресія є виявом садомазохістських схильностей, психолог має працювати спільно з психотерапевтом і психіатром.

3. Якщо агресія є виявом гніву, можливе використання різноманітних стратегій впливу:

1) навчати дітей контролювати свої емоції і способи регулювання негативних почуттів без шкоди для оточення (цю стратегію використовують, якщо агресія виявляється у прямій формі). Наприклад, треба вчити змінювати пряму агресію на непряму за допомогою предметів-замінників, позбуватися внутрішнього напруження через активні дії, заняття спортом, рухливі ігри, вияв символічної агресії;

2) розвивати в дитини вміння знижувати рівень емоційного напруження через фізичну релаксацію.

Методи керування пасивно-агресивною поведінкою учнів

1. Зрозуміти, що пасивно-агресивна дитина може викликати в педагога у відповідь негативні почуття і неконструктивну поведінку.

2. Зрозуміти, що мета пасивно-агресивної дитини — вивести вчителя з рівноваги, домогтися, щоб він втратив контроль над собою.

3. Зрозуміти, що всі пасивно-агресивні тактики — це неприйнятні способи вираження гніву та злості.

4. Проаналізувати, як ви сприймаєте чиєсь роздратування і виражаєте свій гнів, щоб упевнитися, що ви самі не реалізуєте у своїй поведінці пасивно-агресивний стиль.

Опубліковано: 20 вересня 2017

Поради вчителям у роботі з дітьми з девіантною поведінкою

Поради вчителям у роботі з дітьми з девіантною поведінкою

1. Дітей у яких повільний темп виконання розумових операцій не можна квапити, підганяти на уроці, примушувати працювати «за часом», адже будь-який поспіх за умови обмеження часу тільки загальмують роботу і спричинять негативні емоції. Краще повторити дитині те, що вона не встигла почути, намагатися говорити повільніше, повідомляти на початку уроку план роботи і пропонувати завдання що розраховані на повільніший темп виконання, надаючи час на підготовку до відповіді, не ставити в ситуацію необхідності швидкого переключення з одного виду діяльності на інший.

2. Для дітей які погано встигають з усіх предметів через труднощі в запам'ятовуванні, узагальненні навчального матеріалу, оперуванні поняттями, недостатнім словниковим запасом, не сформованістю навчальних навичок необхідні додаткові заняття з розвитку мовлення, пам'яті, уваги, мислення, загально навчальних навичок. Бажані індивідуальні завдання зниженого рівня труднощів. Варто схвалювати прагнення дитини досягти успіху. Дуже важливо переконати батьків займатися розвитком дитини, рекомендувати вправи та ігри. У деяких випадках цілеспрямована розвивальна робота дає змогу подолати педагогічну занедбаність і досягти високих навчальних результатів.

3. Вимоги до дітей у яких невисокий інтелектуальний потенціал потрібно знизити, адже вони страждають через слабку пам'ять, низький рівень логічного мислення. Для запобігання втраті мотивації до навчання і відхилення у поведінці варто пропонувати посильні індивідуальні завдання і відзначати навіть маленькі успіхи. В окремих випадках педагогу необхідно направити батьків на консультацію до психолога, дитячого психоневролога або психіатра.

4. У дітей що мають труднощі в навчанні й поведінці пов'язані з емоційними порушеннями, підвищена тривожність, замкненість, боязкість, нерішучість, сором'язливість, розлади нервової системи необхідне доброзичливе ставлення до них: підтримка, підбадьорення в ситуаціях, що викликають сильну тривогу і хвилювання (під час відповідей біля дошки, контрольних робіт, диктантів). Таких дітей краше не викликати відповідати перед усією групою, особливо на початку навчального року.

5. Головне в роботі з дітьми які проявляють гіперактивність, підвищену схильність до відволікання, труднощі в концентрації уваги, імпульсивність треба проявити терпіння і наполегливість. Треба розвивати вміння доводити справу до кінця, діяти цілеспрямовано й планомірно, давати невеликі завдання і здійснювати покроковий контроль виконання. Заохочувати бажану поведінку, спираючись на прагнення учнів «бути вольовою людиною». Рекомендувати батькам зайняти дитину спортом, відвідувати гуртки (моделювання, конструювання).

6. У спілкування з дітьми які проявляють агресивність, запальність, дратівливість потрібно виявляти максимальну стриманість і терпимість, адже вони самі страждають від своєї упертості, гнівливості й дратівливості. Необхідно дати зрозуміти, що дорослий — їхній друг у розв'язанні внутрішніх проблем. Педагог, знаючи інтереси і схильності агресивної дитини, зможе спрямувати її активність у конструктивне русло, тактовно і послідовно навчаючи дитину самоконтролю й стриманості.

7. Учителям при роботі з учнями які проявляють боязкість, нерішучість, замкнутість, «нелюдимість» варто залучати таких дітей до позакласної роботи, проводити групові заходи, щоб вони більше спілкувалися, долали свою боязкість, нерішучість. Давати певні громадські доручення, частіше звертати увагу однокласників на переваги такого учня, підвищуючи його самооцінку і створюючи ситуацію успіху.

8. Учителю при роботі з учнями які проявляють підвищену тривожність, плаксивість, уразливість, схильність хвилюватися і переживати з будь-якого приводу не слід акцентувати увагу на оцінках. Перед хвилюючими подіями, контрольними треба знімати тривожність, навіювати впевненість в успіху, частіше заохочувати, схвалювати і відзначати переваги.

Опубліковано: 11 січня 2019